пʼятниця, 27 березня 2015 р.

До Міжнародного дня театрального мистецтва...

27 березня Міжнародний день театру

Одеський театр

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття). Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія. У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд
Під час екскурсії "Хутір Надія" 2014р.
ВІДЕО
просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810. Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ’яненки, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні. У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. 

Музей заповідник "Хутір Надія" 2014р

Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. Театральне мистецтво сягає своїм корінням в глибоку старовину. Його найважливіші елементи існували вже в первісних обрядах, в тотемічних танцях, в копіюванні повадок тварин і т. д.
Виїзна екскурсія до музею заповіднику "Хутір Надія" з
учнями Плетеноташлицької ЗШ  весна 2014р.
Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез. Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб, але іноді у виставі бере участь один актор - це моновистава.



четвер, 19 березня 2015 р.

1930 – народилася Ліна Костенко, українська поетеса

          
Ліна Василівна Костенко

          Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка.
Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в Києві.
Фрагмент виступу Ліни Костенко в Харкові під час презентації роману "Записки українського самашедшого"

четвер, 12 березня 2015 р.

Шевченківські дні.


 В рамках тижня присвяченого життю і творчості Тараса Григоровича Шевченка в школі було проведено низку заходів, що мали на меті популяризувати творчість Т.Г.Шевченка серед школярів та поглибити знання учнів про життя великого поета.


"Учнівська вікторина присвячена 201 річниці від дня народження Т.Г.Шевченка" організована учнями 7 класу для вихованців початкової школи, під керівництвом вчителя української мови та літератури Вергун Оксани Віталіївни