середа, 27 травня 2015 р.

Пам'яті Івана Франка

Іван Франко 

(1856 — 1916) 



Відеопроект "Обличчя української історії"
Іван Франко

          Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. 
       Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р. 
         Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.). 
      І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості. 
Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками. 
          Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету. 
Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы» (1876р.). 
        В кінці 1878 року І. Франко став редактором органу друкарів «Praca» і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати «Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов'янського альманаха» ряд новел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона і т. д., укладає «Катехізис економічного соціалізму...» 
        У березні 1880 року І. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І. Франко в оповіданні «На дні». 
           Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І. Франко бере участь у робітничій газеті «Praca», пише соціалістичну програму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У газеті «Praca» латинськими буквами опублікував І. Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»). 
          В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа № 92) «у позиченому сурдуті» І. Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із «Зорі», без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин». 
        Скрутне матеріальне становище письменника змушує його працювати в народовській «Правді». В травні 1889p. він пориває з «Правдою» і у відкритому листі «Кому за цесаром» виступає проти націоналістичної замкненості «правдян». 
В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Pociї. І. Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Заарештований разом з студентами, І. Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду. 
               У 1890 році разом з М. Павликом І. Франко видає двотижневик «Народ», що став органом заснованої цього року «Української радикальної партії». Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «Як то згода дім будувала». В цьому ж році вийшла збірка оповідань автора «В поті чола» з передмовою М. Драгоманова та автобіографією І. Франка. 
             І. Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводить і на науковій ділянці. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т. Г. Шевченка. 
          На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби» (1900р.). 
                 З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші. 
          На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами із збірки «Semper tiro» (згадаймо хоч би вірш «Конкістадори»), закликаючи «на все підле й гидке бистрії стріли пускать» («Стріли», 1903р.). 
          В цей же час І. Франко пише статтю «Нова історія російської літератури», яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера «Історія російської літератури». Він виступає також з своєю знаменитою статтею «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», опублікованою в «Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицьких москвофілів. 
         B 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літератури на «Наукових курсах» у Львові (вісімнадцятигодинний «Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку»), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона «Южнорусская литература». Різке протистояння встановлюється між Франком та українськими націоналістами, особливо Грушевським. 
В 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді. 
           Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І. Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій. 
       У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра. 
       1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам'ятник.

пʼятниця, 22 травня 2015 р.

Артур Конан Дойл

АРТУР КОНАН ДОЙЛ 
(1859-1930) 

             Англійський письменник, публіцист і журналіст Артур Ігнатіус Конан Дойл народився 22 травня 1859 року в столиці Шотландії Единбурзі на Пікарді-плейс в сім'ї художника й архітектора. Його батько Чарльз Алтамонт Дойл одружився з Мері Фолі в 1855 році. Мері Дойл мала пристрасть до книжок і була головним оповідачем у сім'ї, і згодом Артур дуже зворушливо згадував про неї. На жаль, батько Артура був хронічним алкоголіком, і тому сім'я іноді бідувала, хоча він і був, за словами свого сина, дуже талановитим художником. У дитинстві Артур багато читав, мав різнобічні інтереси. Його улюбленим автором був Майн Рід, а улюбленою книжкою - "Мисливці за скальпами". 
                                                                                Читати повну біографію "ВікіпедіЯ"
"Артур Конан Дойл"
Відео проект "Енциклопедія"
YouTube

середа, 20 травня 2015 р.

Відкритий урок...

Тема: Дитинство в автобіографічній повісті А. Дімарова “Блакитна дитина”. Образ Толика


Анатолій Дімаров
Дитинство – це коли все дивно
і ніщо не викликає здивування
Антуан де Ривароль


Мета: Аналізуючи твір, відкривати світ дитинства, допомагати дітям разом з головними героями твору відкриті прості, але важливі речі у житті, зрозуміти їх через вчинки,розвивати вміння аргументувати, висловлювати власні роздуми, почуття, спостереження, виважено доводити своє бачення, формувати кругозір, світогляд школярів, виховувати почуття доброти, щирості,чуйності, вимогливості до своїх вчинків, дій, прищеплювати пунктуальність, інтерес до наслідків власної праці.


пʼятниця, 15 травня 2015 р.

Шарль Перро

Шарль Перро
1628 - 1703

           Шарль Перро народився в Парижі в багатій сім'ї, його батьком був відомий юрист П'єр Перро, а матір'ю Пакетт Ле Клерк. Його брат Клод Перро теж був відомий у Франції як архітектор східної частини замку Лувр, яка була побудована між 1665 і 1680 рр. Шарль навчався у найкращих школах Парижу, вивчав право, пізніше пішов на державну службу. Брав участь у створенні Академії наук, а також відновленні Академії живопису. Коли була заснована Академія словесності у 1663 році, Перро був призначений її секретарем. У 1672 році Перро одружився на 19-річній Марі Гішон, яка померла у 1678 році після народження дочки і трьох синів. Коли Жан-Батист Кольбер, міністр та покровитель Перро помер у 1683 році, він втратив свою пенсію письменника при Академії словесності.

            У 1695 р. у віці 67 років почав писати твори для дітей. Першим твором були «Оповідання моєї матінки Гуски», що одразу ж стали популярними і започаткували новий літературний жанр — казку. Побоюючись негативної реакції критиків Шарль опублікував її під ім'ям свого наймолодшого сина — Арманкура. Наступні твори, такі як, «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода» та інші стали класикою світової літератури. Письменник помер у Парижі у віці 75 років у 1703 р.


Мультфільм "Попелюшка"
Союзмультфільм

Панас Мирний



ПАНАС МИРНИЙ
1849 - 1920
            13 травня 1849 року у місті Миргороді, що на Полтавщині в сімї бухгалтера повітового казначейства з'явився на світ молодший син — майбутній відомий письменник — Панас Якович Рудченко. Ще в дитинстві малому Панасові та його братові мати, яка розмовляла з дітьми лише на українській мові, виразно, із змінами в інтонації розповідала різноманітні історичні оповідки та бувальщини. Хлопець ще з дитинства був заполонений чарівним світом народних пісень, казок та легенд, які майстерно розказувала йому нянька Оришка.
             Початковою освітою Панаса були школи Миргорода та Гадяча. Навчався він дуже добре. Щороку за свою старанність і відмінні оцінки отрумував «похвальні листи». Вже вчителі вбачали в хлопцеві неабиякий талант, через що радили батькам продовжувати навчання сина в гімназії, а потім — в університеті. Але у батька Панаса навіть на думці не було цих намірів, тому вже у чотирнадцять років послав його на «власний хліб». Таким чином, вже з юності письменник розпочав тагнути лямку чиновницької служби.
           Свій трудовий шлях Рудченко розпочинає у 1863 р. в канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. Щодня майбутнього письменника оточувала одноманітна праця, яка була йому зовсім нецікавою. Невеселим було життя хлопця в містечках тодішньої Полтавської губернії. Кожен день він спостерігав зневажання гідності простої людини чиновницькою «братією», рабське плазування нижчих чиновників перед вищими.
Але певну відраду йому приносило читання: Панас захоплювався поезією Шевченка та й інших українських письменників, задумувався над проблематикою творів російських класиків XIX ст., над майстерністю розгортання конфліктів у трагедіях Шекспіра.
Перші спроби літературної творчості та фольклористики Рудченка припадають якраз на цей час. Частину зібраних зразків усної народної поезії, зібраних Панасом, опублікував його старший брат Іван у збірниках «Народні південно-руські казки» (1869, 1870) та «Чумацькі народні пісні» (1874).
       Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою для Панаса. Прикладом слугував старший брат Іван, який вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні роботи в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями. Панас просиджував вечори за своїм письмовим столом, уривав час від відпочинку з натхненням віддавався улюбленому заняттю. Перші твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), які були підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Це було повязане з цензурнимим переслідуваннями українськогослова в Російській імперії. Хоча в 70 — 80-х роках письменник і продовжував інтенсивно працювати, його твори друкувалися переважно за кордоном.Через це його праці були майже невідомі широким колам українських читачів.
           Панас Мирний завжди підтримував тісні зв’язки з діячами української культури — Карпенком-Карим, Лисенком, Старицьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Письменник був членом комісії міської думи, тому брав активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
Ще з молодості Панас був пов’язаний з революційним визвольним рухом. З 1875 року він приймав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія» у Полтаві. А під час обшуку в Мирного знайшли заборонені політичні видання.
      Громадська діяльність Мирного підсилюється перед першою російською революцєю, а також під час неї. Панас закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, одночасно співробітничає в журналі «Рідний край», який у 1905 року почав видаватися в Полтаві. У деяких своїх творах («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.
У 1914 році Панас написав відозву, в якій висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Це було повязано з забороною вшанування пам’яті Шевченка. Через такі дії та поведінку, у 1915 році його розшукувала поліція, «політично підозрілу особу».
          Вже під час Радянської влади на Україні Панас Мирний пішов працювати у Полтавський губфінвідділ, хоча й був у похилому віці.
Панас Якович Рудченко помер взимку 28 січня 1920 року в Полтаві, де й був похований. Згідно з постанові уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, створили літературно-меморіальний музей. А У 1951 році у м. Полтаві звели пам’ятникписьменникові.

вівторок, 5 травня 2015 р.

Михайло Булгаков

Миха́йло Опана́сович Булга́ков 
(псевдоніми — Агарин, М. Б., Булл.,
М.Булл., Михаил Булл. тощо) 
3 (15) травня 1891, Київ, Російська імперія —  10 березня 1940, Москва,СРСР) — лікар, видатний прозаїк, драматург і лібретист українського походження. Син відомогобогослова, Опанаса Булгакова.

Народився письменник 3 травня 1891 р. у Києві, в сім’ї професора Київської духовної академії. Дитячі та юнацькі роки минули в Києві і мали чимале значення у становленні письменника. Навчався у Першій київській гімназії. Після закінчення медичного факультету Київського університету, влітку 1916 р., Булгаков розпочав роботу в госпіталях Червоного Хреста на Південно-Західному фронті, тоді його призвали на військову службу і перевели у Смоленську губернію. Враження тих літ, сповнених напруженої щоденної праці, втілились у циклі з восьми оповідань «Записки юного лікаря» (1925-1927).

У березні 1918 р. Булгаков повернувся до рідного Києва. У серпні 1919 р., після вступу в Київ військ Денікіна , Булгакова мобілізували до білої армії і відправили на Північний Кавказ військовим лікарем. У тривожні роки громадянської війни Булгаков зробив свій остаточний вибір – полишив професію лікаря і цілком віддався літературній праці.

Восени 1921 р. Булгаков перебрався до Москви і залишився у цьому місті назавжди. Перші роки перебування у столиці нової радянської держави були складними для письменника. Аби вижити , він брався до будь-якої роботи: був і секретарем ЛІТО Головполітпросвіту, куди влаштувався за допомогою Н. Крупської , і конферансьє у маленькому театрі на окраїні міста.

Талант Булгакова розвивався стрімко і виявлявся у різних жанрах , видах літератури. Провідна тема фейлетонів, оповідань і повістей Булгакова 20-х років - численні потворні викривлення людської натури під впливом соціальних змін. Тривожні симптоми цього захворювання він зобразив у сатиричних повістях «Дияволіада» (1924) і «Фатальні яйця» (1924). У тому ж напрямі розвивається і авторська думка у сатиричній повісті «Собаче серце» (написана 1925, перша публікація 1987р.)

1925 р. у журналі «Росія» були надруковані дві частини роману Булгакова «Біла гвардія».Поштовхом для написання твору стала втрата матері. В основу роману покладено реальні історичні події 1918-1919 рр.

Пізніше на основі роману Булгаков написав п’єсу «Дні Турбіних» (1926). У цієї п’єси своя цікава доля, завдяки їй ім’я Булгакова стало відомим широкому загалу З часом твори Булгакова поступово усувалися зі сторінок журналів, п’єси не ставилися на сценах театрів. Все це примусило письменника звернутися до можновладців. Булгаков написав «Лист до уряду», в якому просив або надати можливість працювати, або дозволити цьому виїхати за кордон. Через деякий час йому надали можливість працювати режисером МХАТу.

Наприкінці 30-х років Булгаков завершив роман, прочитавши який, поетеса А. Ахматова сказала про автора: «Він геній». Роман «Майстер і Маргарита» приніс письменнику світове визнання.

Відчуття стратегічної творчої долі сповнені останні роки життя Булгакова. І хоча він продовжував наполегливо працювати, це свідчило радше не про радість творчості, а про невичерпність його творчих сил. 1939р. Булгаков закінчив п’єсу про молоді роки Сталіна «Батум», яку мали намір поставити у МХАТі до 60-річчя вождя. Але п’єсу заборонили. Це призвело до нового загострення тяжкої недуги. 10 березня 1940 р. письменник пішов з життя.